Через табори ГУЛАГу і Бузулук до рідних Карпат

Газета НОВИНИ ЗАКАРПАТТЯ від 11.06. 2011 №№ 62-63 (3781-3782)

Готується до видання збірник документів і матеріалів „Закарпатські втікачі в СРСР: через табори ГУЛАГу і Бузулук до рідних Карпат. 1939-1947”

Відповідно до розпорядження голови Закарпатської облдержадміністрації від 15 листопада 2010 року, № 60 редколегія обласної Книги “Реабілітовані історією” (голова редколегії – заступник голови облдержадміністрації Качур Іван Іванович) і її редакційно-видавнича група у взаємодії з працівниками архіву Управління СБУ в Закарпатській області і Державного архіву Закарпатської області, в січні поточного року розпочали підготовку архівних документів і матеріалів до збірника “Закарпатські втікачі в СРСР: через табори ГУЛАГу і Бузулук до рідних Карпат. 1939-1947 рр.” (упорядники Корсун О.М., керівник редакційно-видавничої групи, і Пагіря О.М., працівник Департаменту архівного забезпечення СБ України, м. Київ).

Практично, – це друга документальна книга на цю тематику,що готується на базі матеріалів Державного архіву Закарпатської області.Перша – “Закарпатські втікачі в СРСР. 1939-1941 рр.” лише окреслила проблему великої групи громадян, які в умовах угорської окупації краю – Карпатської України (Підкарпатської Русі), фізичного і морального тиску, національного пригнічення і відсутності надії на перспективу подальшої розбудови своєї власної держави, якою вони вважали Карпатську Україну, шукали порятунку за її межами, зокрема, в Радянському Союзі.

Більшістьзакарпатців,обираючи „Країну Рад” – притулок для свого політичного захисту, все ж пов’язували, найперше, подальшу свою участь у визволенні краю за допомогою радянської держави. Вони цілком свідомо орієнтувались на комуністичну пропаганду про Радянський Союз, – як країну „необмежених можливостей”, де „кожний громадянин міг вчитись і працювати”. Реальність, що їх спіткала, наповнила слова „вчитись і працювати” дещо іншим змістом – вчитись на своїх помилках і примусово працювати в таборах НКВС.

Але і в цих умовах – закарпатці не пройнялись духом образи до радянського народу – росіян чи то українців, цілком справедливо вбачаючи зло не в людях, а в самій політичній системі радянської держави. Водночас, розуміючи, що лише радянська держава на етапі загальної боротьби з фашизмом зможе забезпечити їм сподівану свободу і повернення на свою батьківщину.

Важливість підготовки другої книги про закарпатських втікачів в СРСР, що частково пояснюється і її назвою, полягає в широкому висвітленні сотень нових імен, які все ще залишаються невідомими широкій громадськості. Одні з них здійснили воїнські подвиги в період війни, інші зазнали не лише загального горя, але й несправедливої до себе зневаги, втратили близьких їм людей і, що найгірше, – своїх малолітніх дітей, з якими довелось розлучитись назавжди під час арештів після нелегального перетину радянського кордону. Зокрема, завдяки дослідженню академіка-україніста Миколи Мушинки з словацького міста Пряшів, якому Державний архів Закарпатської області надав необхідні архівні документи, і газетної публікації Олександра Гавроша, у травні цього року стала відома доля сина колишньої втікачки в СРСР з Закарпаття Василини Сливки, з яким вона розлучилась в період щойно встановленого післявоєнного кордону з Чехословаччиною, коли турботи окремої людини мало кого хвилювали. На жаль, Василина Іванівна померла ще в 1992 році. Втім, приємно, що її син, – Степан Рак, всесвітньо-відомий гітарист з Чехії, вихований в іншій сім’ї, приїхав на землю своєї матері і до її могили.

При підготовці необхідних для збірника документів, увага надається також 70-й річниці від початку війни між Німеччиною і Радянським Союзом, на фронтах якої, разом з радянськими воїнами, загинули тисячі закарпатців, котрі як добровольці, поповнювали лави чехословацького війська, що формувалось на території радянської держави, і Червоної Армії. Першими, як відомо, в їх ряди стали амністовані радянським урядом у листопаді 1942 року боєздатні закарпатські втікачі, донедавна – в’язні таборів НКВС, які засуджувались за нелегальний перетин радянського кордону в 1939-1941 роках.

З цього приводу, мешканці краю, а також інші громадяни України та інших держав мають змогу надіслати інформацію про відомі їм факти з життя колишніх втікачів в Радянський Союз, яка буде врахована при підготовці зазначеного збірника документів. Залежно від її змісту, їй знайдеться місце і у сховищах Державного архіву Закарпатської області. Адреса: вул. Минайська 14а, м.Ужгород, тел./факс:(03122) 2-58-39.

Працівники державного архіву області, враховуючи рекомендації упорядників збірника і значно збільшений обсяг нового видання, а також побажання багатьох читачів, зосереджуються на пошуку документів, які ще не ввійшли в науковий обіг, на спогадах учасників минулих подій, зафіксованих ними у заявах та зверненнях у владні інстанції або ж безпосередньо в Державний архів.

Михайло Марканич,
в.о. директора Державного архіву Закарпатської області