Видання

Книга скорботи України. Закарпатська область. 6 том.Закарпатські втікачі в СРСР. 1939-1941: Збірник архівних документів і матеріалівВідлуння жахливої трагедії (До 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні: Збірка статей, опублікованих у газетах 30-х років ХХ ст. в Підкарпатській Русі) / Упорядкув. М. В. Делеган, С. А. Вискварко. - Ужгород: ВАТ Мукачівська греко-католицька єпархіяІсторія Мукачівського замкуМонич Олександр, диякон. Заневський монастир в Полонинах: нариси з історії Угольського та Углянського монастирів Мараморошська святиня: нариси з історії Грушівського монастиря Карпатська Україна (1938-1939). Збірник архівних документів і матеріалівІсторія державної служби в Україні.Перелік фондів Державного архіву Закарпатської областіІсторія МукачеваАрхівні установи ЗакарпаттяКолективізація в ЗакарпаттіПерелік фондів та описівПамятники А.С.ПушкинуЗакарпатські Угорці і НімціМукачівська Греко-Католицька ЄпархіяЗакарпатські втікачі в СРСРІсторична символіка поселень Мукачівського районуДержавний архів Закарпатської області. Рекламно-інформаційний проспектЦерква Святого Миколая міста Сату-Маре-Мінтіу: історія та сучасністьШугаї: Історія веховинського села КолочаваРелігія: Історія верховинського села Колочава.Анотований реєстр описів фондів. МихайлоДелеган - Олена Куташі.ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА
КАТАЛОГ ВИСТАВКИ
ДОКУМЕНТІВ ТА ФОТОГРАФІЇ

Посилання

www.president.gov.ua
www.rada.gov.ua
www.kmu.gov.ua
derzkomarhiv
www.nads.gov.ua
www.zakarpat-rada.gov.ua
www.carpathia.gov.ua
nazk.gov.ua

77-РІЧНИЦЯ ПРОГОЛОШЕННЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ

Українське питання, тобто політична доля розчленованих українських земель, стало особливо актуальним у середині 1930-х рр. Події 1938-1939 рр. засвідчили ключове значення України у зовнішньополітичних планах не тільки Німеччини, але й інших країн Центральної та Західної Європи – Польщі, Угорщини, Румунії, Великобританії, Франції, а також СРСР. 1938 рік відіграв ключове значення для Підкарпатської Русі в контексті змін у системі міжнародних відносин, що були позначені чехословацькою кризою та наслідками домовленостей у Мюнхені.

Якщо провести короткий історичний екскурс, то Закарпаття стало предметом геополітичних інтересів ще задовго до 1930-х рр. Проблема українців цього регіону почала загострюватися особливо після 1867 р., коли наш край опинився у складі відновленого Угорського королівства.

Наслідки Першої світової війни для Австро-Угорщини лише засвідчили глибоку кризу суспільства та, відповідно, активізацію національно-визвольних рухів. Таким чином, Закарпаття було втягнуте у загальноімперські кризові процеси, які відбувалися під впливом Антанти, що і стало каталізатором втрати угорського контролю над краєм.

Відомо, що наприкінці 1918 р., після розпаду Австро-Угорщини і проголошення Угорської республіки 21 грудня 1918 року, угорський парламент ухвалив „народний закон” № Х „Про автономію русинського народу, який мешкає на території Угорщини”. Згідно з цим законом уряд Угорської республіки надав краю адміністративно-територіальну автономію з незрозумілою назвою „Руська Крайна”. Однак ці заходи вже виявилися невчасними, а радше запізнілими, оскільки завадою на шляху до їх здійснення стала активізація українського спротиву та позиція країн Антанти. Такий розвиток подій складався на користь прагненню Закарпаття вийти з-під впливу Угорщини.

Добровільне входження території колишньої „Русинської Крайни” до складу Чехословацької республіки було закріплено Сен-Жерменським мирним договором від 10 вересня 1919 року і Конституцією Чехословацької республіки, прийнятої 29 лютого 1920 року. Національними зборами Чехословаччини, у абзаці 2 § 3 глави І підкреслювалось, „Підкарпатській Русі (вперше закріплювалась офіційна назва краю), яка добровільно увійшла до складу ЧСР на підставі договору, що був укладений між Чехословаччиною та союзними державами у Сан-Жермені, буде надана широка автономія, що не суперечить єдності Чехословацької республіки”.

Вже 8-11 жовтня 1938 р. після Мюнхенської конференції був спочатку сформований перший уряд автономної Підкарпатської Русі на чолі з А. Бровді, який працював з 11 жовтня по 26 жовтня 1938 року. 26 жовтня 1938 року центральним урядом Чехословаччини був сформований другий уряд автономної Підкарпатської Русі на чолі з А. Волошином, який проіснував до 1 грудня 1938 року.

Саме в цей час (22 листопада) Чехословацький парламент приймає конституційний закон № 328 „Про автономію Підкарпатської Русі”, який і визнав весь подальший розвиток подій, пов`язаних з утворенням державних структур автономної Підкарпатської Русі і проголошення незалежності Карпатської України.

2 листопада 1938 року у палаці Бельведер у Відні відбувся перший арбітраж, який мав визначити кордони між ЧСР та Угорщиною.

За першим Віденським арбітражем Угорщина анексувала найбагатшу південну частину Підкарпатської Русі в економічному відношенні та дуже важливу у стратегічному. Закарпаття втратило понад 12 відсотків своєї території (1523 квадратні кілометри), на якій знаходилося 97 населених пунктів, у тому числі й найбагатші міста краю – Ужгород, Мукачево і Берегово, де проживало 175 тисяч чоловік, серед них – понад 33 тисячі українців. Це була важка втрата для автономного краю, особливо з господарського боку. Невдало проведений кордон перервав пряме залізничне сполучення з Чехословаччиною. Українці у всьому світі запротестували проти такого рішення арбітрів. Повсюдно відбувалися маніфестації, що ухвалювали відповідні резолюції. 3 листопада 1938 року, перебуваючи у Відні, А. Волошин виступив із зверненням до української спільноти всього світу, передавши „Українській пресовій службі” для розповсюдження заклик, де вперше вжив назву Карпатська Україна. Тим часом в Ужгороді, де вже розпочалася евакуація чеських державних установ, відбулося розширене засідання Центральної руської народної ради, Національної Ради Карпатської Русі, Автономного землеробського союзу, Аграрної партії та інших партій і організацій Карпатської Русі, а також пред-ставників Мукачівської греко-католицької і Православної єпархій.

Відповідно до ухвал Віденського арбітражу евакуація державних установ і майна з території, що передавалися Угорщині, повинна була розпочатися 5 листопада і завершитися до 10 листопада 1938 року. Точне встановлення нових кордонів доручалося змішаній чехословацько-угорській комісії.

По встановленні кордонів Підкарпатської Русі влада, як спочатку здавалося, тимчасово переселялася до Хуста, одразу зайнялася врегулюванням нових адміністративних відносин та забезпеченням спокою і порядку. Хуст став столицею автономної української держави. Вже 4 листопада 1938 року до Хуста були відправлені старший радник Кочерган і радник Стебельський для організаційного забезпечення управлінням цілої території Підкарпатської Русі.

Кабінет міністрів А. Волошина, у свою чергу, не втрачаючи часу, заходився будувати українську державність на урізаній території автономного краю. Він завершив свою реорганізацію, розпочату ще в Ужгороді. На середину листопада автономний уряд Підкарпатської Русі складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ (міністр Е. Бачинський), шкільництва та народної освіти (міністр А. Штефан), юстиції (належало до компетенції А. Во-лошина, але він передав керівництво ним своєму раднику А. Дутці) і комунікацій (міністр Ю. Ревай). Колишній краєвий уряд, що його евакуйовано з Ужгорода виявився в адміністрації зайвим, його було ліквідовано, хоча формально ліквідовано рішенням новоствореного уряду лише 26 грудня 1938 року. Кожне окреме міністерство мало кілька ресортів (відділів). Наприклад, міністерство комунікацій мало вісім відділів: господарства, фінансів, залізниць, пошт, телефонів і телеграфів, охорони здоров’я, торгівлі й промислів, громадських робіт, соціальної опіки. Значну роль в діяльності уряду відігравали особисті секретарі прем’єр-міністра С. Росоха та І. Рогач – люди молодшої генерації з радикальним ґатунком.

Незабаром при Кабінеті міністрів А. Волошина були створені служба безпеки, управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди. Останній з метою інформування населення про діяльність уряду видавав „Бюлетень пресової служби”. Щодня масовим накладом виходила урядова газета „Нова свобода”, редакцію якої очолював відомий громадсько-політичний діяч і письменник В. Гренджа-Донський.

Уряду А. Волошина за порівняно короткий період часу вдалося переконати населення в необхідності всенародного захисту кордонів краю. На початку листопада була утворена організація народної оборони – Карпатська Січ. На жаль, порівняно з успішними наслідками політичної діяльності уряду А. Волошина, значно скромнішими були результати його господарської діяльності. Вкрай скудні економічні ресурси й можливості автономного краю після приєднання найбільш розвинутої в економічному відношенні частини Закарпаття до Угорщини, постійний дефіцит бюджету Карпатської України, бар’єр цілої низки зовнішніх факторів, пріоритетна увага активній політичній діяльності, боротьбі з „ворогами української нації” практично не дали уряду серйозно зайнятися соціально-економічними та культурними проблемами краю.

В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. (гортіська) хортистська Угорщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини розпочала війну проти Карпатської України. Увечері 14 березня, щойно дізнавшись про проголошення самостійності Словаччини, що свідчило про остаточний державний розпад ЧСР, і скупчення угорських військ на кордонах з Карпатською Україною. 15 березня 1939 р. у Хусті А. Волошин офіційно проголосив Карпатську Україну незалежною державою і назвав склад нового уряду: прем’єр – А. Волошин, закордонні справи – Ю. Ревай, внутрішні справи – Ю. Перевузник, господарство – С. Клочурак, фінанси й комунікації – Ю. Бращайко, здоров’я і соціальна опіка – М. Долинай.

Того ж дня угорські війська розпочали загальний наступ по всій території щойно проголошеної української держави. Він завершився 18 березня її повною окупацією і приєднанням до Угорщини. З перших годин угорського вторгнення частини Карпатської Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника по лінії Ужгород-Мукачево-Берегово-Севлюш. Найбільший бій відбувся на Красному Полі 16 березня 1939 року. Зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами.

У кінці березня 1939 р. президент республіки А. Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхала через Румунію в еміграцію. Повноважні карпатоукраїнські представники залишили край через півтора місяця після початку прямої агресії Угорщини. До 30 квітня 1939 року в Хусті офіційно діяла Українська евакуаційна комісія на чолі з Володимиром Бірчаком.

Незалежність Карпатської України, яка була проголошена 15 березня 1939 року ... До 7липня 1939 року була анексована. Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.

Після визволення краю Червоною Армією в жовтні 1944 року в Закарпатті була проголошена самостійна держава – Закарпатська Україна зі своїм урядом – Народною Радою. Це державне утворення існувало лише до липня 1945 року, коли відбулося приєднання до УРСР на підставі рішення кремлівського апарату через прийняття Першим З'їздом народних комітетів Закарпатської України „Маніфесту про возз'єднання з Радянською Україною”.

29 червня 1945 р. був укладений Договір між СРСР і Чехословаччиною про Закарпатську Україну, згідно з яким Закарпаття було возз’єднане з іншими українськими землями в складі УРСР. Цей Договір ратифікований Тимчасовими національними зборами Чехословаччини 22 листопада 1945 р. та Президією Верховної Ради СРСР 27 листопада 1945 р. А 22 січня 1946 р. Президія Верховної Ради СРСР постановила затвердити подання Президії Верховної Ради УРСР про утворення Закарпатської області з центром у м. Ужгороді. Від 25?січня 1946 р. на території Закарпаття почало діяти законодавство Української Радянської Соціалістичної Республіки, набрала чинності радянська виборча система, розпочалися соціалістичні перетворення в політичній, соціально-економічній та культурній сферах. Введено радянську шкільну систему, засновано в 1946 Ужгородський державний університет.

На Всеукраїнському референдумі 1991 року 78 відсотків населення Закарпаття висловилися за утворення на базі області самоврядної території у складі України.

Михайло Марканич,
заступник директора держархіву,
член Національної спілки журналістів України
Назад