Видання

Книга скорботи України. Закарпатська область. 6 том.Закарпатські втікачі в СРСР. 1939-1941: Збірник архівних документів і матеріалівВідлуння жахливої трагедії (До 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні: Збірка статей, опублікованих у газетах 30-х років ХХ ст. в Підкарпатській Русі) / Упорядкув. М. В. Делеган, С. А. Вискварко. - Ужгород: ВАТ Мукачівська греко-католицька єпархіяІсторія Мукачівського замкуМонич Олександр, диякон. Заневський монастир в Полонинах: нариси з історії Угольського та Углянського монастирів Мараморошська святиня: нариси з історії Грушівського монастиря Карпатська Україна (1938-1939). Збірник архівних документів і матеріалівІсторія державної служби в Україні.Перелік фондів Державного архіву Закарпатської областіІсторія МукачеваАрхівні установи ЗакарпаттяКолективізація в ЗакарпаттіПерелік фондів та описівПамятники А.С.ПушкинуЗакарпатські Угорці і НімціМукачівська Греко-Католицька ЄпархіяЗакарпатські втікачі в СРСРІсторична символіка поселень Мукачівського районуДержавний архів Закарпатської області. Рекламно-інформаційний проспектЦерква Святого Миколая міста Сату-Маре-Мінтіу: історія та сучасністьШугаї: Історія веховинського села КолочаваРелігія: Історія верховинського села Колочава.Анотований реєстр описів фондів. МихайлоДелеган - Олена Куташі.ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА
КАТАЛОГ ВИСТАВКИ
ДОКУМЕНТІВ ТА ФОТОГРАФІЇ

Посилання

www.president.gov.ua
www.rada.gov.ua
www.kmu.gov.ua
derzkomarhiv
www.nads.gov.ua
www.zakarpat-rada.gov.ua
www.carpathia.gov.ua
nazk.gov.ua

ДІМ, ДЕ ПОСЕЛИЛОСЯ МИНУЛЕ

ЧИМ ЦІКАВІ Й ЩО ЗБЕРІГАЮТЬ НАШІ АРХІВИ

Цими днями виповнюється 70 років з часу створення Державного архіву Закарпатської області. Чим не привід, подумалося, заглибитися трохи в його історію і дізнатися, що всі ці роки робиться за його стінами. А розповісти про це ми попросили заступника директора держархіву, члена Національної спілки журналістів України Михайла Марканича

? Пане Михайле, входження Закарпатської України до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) поклало початок нового етапу розвитку архівної справи вже в умовах загальної соціалістичної перебудови всього укладу життя краян. Що лягло в основу цих перемін?

- Лягла відповідна постанова уряду СРСР, прийнята ще у 1938 р., „Про порядок підлеглості територіальних і центральних архівів” (звернімо увагу!) органам НКВС СРСР. З огляду на цей порядок, Центральне архівне управління СРСР було реорганізоване в Головне архівне управління НКВС СРСР, якому підпорядковувались архівні установи союзних республік. Центральні й обласні історичні архіви, зокрема, в Україні ? відповідно, народному комісару внутрішніх справ УРСР та начальникам управлінь НКВС областей, міські і районні архіви – начальникам міських і районних відділів НКВС.

Відтак, відразу після укладення договору між Радянським Союзом і Чехословацькою республікою 29 червня 1945 року про возз’єднання Закарпатської України з радянською Україною, задовго до прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР про утворення Закарпатської області у складі Української РСР, архівне будівництво в Закарпатті було поставлено у надзвичайно жорстку загальносоюзну адміністративну колію.

? Про що власне йдеться?

- Річ у тім, що терміново організовувалась мережа районних і міських архівів (архівні відділи НКВС) та Центральний Державний історичний архів Закарпатської України, рішення про утворення якого було прийнято секретаріатом Центрального Комітету Комуністичної партії Закарпатської України 25 серпня 1945 року і затверджене спеціальною постановою Народної Ради Закарпатської України від 6 листопада того ж року — „Про утворення Центрального державного історичного архіву Закарпатської України та упорядкування архівного господарства”.

Дійсно, для радянської влади як центральної, так і на місцях, належне функціонування архівних установ, поряд з партійними структурами, було одним з основних завдань. Недарма, починаючи з жовтневого перевороту 1917 року в Росії, встановлення повного контролю „над поштою, телеграфом, банками і залізницею”, як і контролю над державними архівами, було першочерговим етапом у заходах по зміцненню радянської політичної системи. Беззаперечний нагляд за використанням архівних документів забезпечував партійним і каральним органам тоталітарного радянського режиму надійне стеження за поведінкою громадян, дозволяв відслідковувати їх минулу діяльність, відношення до попередніх владних режимів. Водночас, дозволяв приховувати результати своєї діяльності, зокрема, масові репресії проти місцевого населення та їх нужденне життя, обтяжене непомірними податками. Само собою, за таких умов, не тільки обмежувався доступ наукових дослідників до документальних сховищ, але й, з урахуванням партійних і класових підходів, визначались напрями їх наукових пошуків, значна частина яких тепер справедливо віднесена до псевдодосліджень.

? І чим усе це обернулося для Закарпаття?

- Вже з перших днів встановлення радянської влади в Закарпатті архівні працівники зобов’язані були провести „аналіз” періодичних видань, які друкувались у періоди чехословацького режиму, в першу чергу, про розбудову Карпатської України та діяльність уряду Августина Волошина, його партійної структури Українського Національного Об’єднання (УНО) та збройного формування „Карпатська Січ”. Не менш пильною була увага і до видань періоду угорської окупації краю. Окремі масиви документ, які надходили в архів, підлягали утилізації, до інших — обмежувався науковий доступ.

? А попереднє перебування закарпатських архівів у системі колишніх владних режимів Чехословаччини та Угорщини, враховуючи сюди і наслідки Другої світової війни, особливо дались взнаки

- Найгірше щодо занедбання архівної справи. На кінець 1944 року вона була у надзвичайно жахливому стані — організаційно розбалансована, з відсутністю частини складу своїх досвідчених працівників та обмеження належних коштів на оплату їх праці. Особливо турбував архівістів непридатний стан самих приміщень, в яких зберігались тисячі документів, серед них — історично унікальних архівних фондів. З цього приводу, розглядаючи 15 липня 1945 р. на засіданні обласного виконавчого комітету питання „Про стан архівів області”, начальник обласного архівного відділу Г.П. Неклеса наголошував: „В обласному центрі м. Ужгород через відсутність приміщення під обласний архів документи розміщені в десяти різних місцях, сирих і напівсирих підвалах, де лежать прямо навалом без ніякого стелажного устаткування, внаслідок чого є загроза, що історично і економічно цінний архівний матеріал буде знищено. У м. Мукачеве теж через відсутність приміщення під філіал облдержархіву, документи розміщені в трьох місцях, в тому числі в двох сирих підвалах. Теж саме становище у Перечинському, Великоберезнянському, Мукачівському і Рахівському та інших округах області”.

Для збереження та створення документальної бази з історії нашого краю постановою Закарпатського обласного виконавчого комітету від 15 березня 1946 року № 154 „Про здачу архівних матеріалів архівним органам НКВС” при окружних виконавчих комітетах Закарпатської області було розпочато створення окружних архівів. Одним з пунктів цієї постанови голови оружних виконавчих комітетів були зобов’язані в десятиденний строк забезпечити окружні архіви відповідними приміщеннями, придатними для збереження архівних матеріалів, і прослідкувати за своєчасною концентрацією архівних матеріалів, які поступали з округів. Таким чином, упродовж 1946 року в Берегівському, Великоберезнянсь-кому, Воловецькому, Іршавському, Мукачівському, Перечинському, Рахівсько-му, Свалявському, Севлюському, Тячівському, Ужгородському та Хустському округах було завершено формування окружних архівів.

З утворенням у 1946 році Закарпатської області у складі УРСР Центральний державний архів Закарпатської України був також реорганізований в Закарпатський обласний державний архів з його філіалом у м. Мукачеве.

? Відомо, що спершу дирекція та архівосховище були розташовані в Ужгороді в одному з приміщень адмінбудинку ЦК КПЗУ та НРЗУ.

- Так. Але у зв’язку з постійно зростаючим обсягом історично важливих матеріалів, в 1953 р. архів було перевезено до Берегова в приміщення недобудованої австрійським урядом в'язниці. Наказом Міністерства внутрішніх справ УРСР від 15 травня 1953 р. № 0053 будівля колишньої в’язниці м. Берегова була передана в користування архівному відділу УВС в Закарпатській області.

Архівні відділи районів (округів) Закарпаття також до 1960 року входили до системи Міністерства внутрішніх справ УРСР і підпорядковувалися архівному відділу Управління внутрішніх справ Закарпатської області. Цей відділ здійснював організаційно-методичне керівництво, контроль та надавав практичну допомогу в роботі міських і районних архівів області. Завідувачів та працівників районних відділів затверджував відділ кадрів УМВС в Закарпатській області за поданням райвідділів УМВС, в безпосередньому підпорядкуванні яких вони перебували. Приміщення для місцевих архівних відділів виділяли райвиконкоми.

? А що було після 1960 року?

- У 1960 році архівні установи республіки, відповідно до постанови ЦК КП України і Ради Міністрів України РСР від 11 квітня 1960 р. № 543-38, були нарешті передані із системи МВС УРСР у відання Архівного управління при Раді Міністрів УРСР. У зв’язку із зазначеним, виконкомом Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих було видано рішення від 16 липня 1960 р. „Про перетворення архівного відділу Управління внутрішніх справ в архівний відділ виконкому обласної Ради депутатів трудящих”, що значно сприяло поліпшенню стану архівної справи в області та розширенню доступу до його архівних фондів.

Суттєві зміни в роботу райдержархівів області було внесено рішенням виконкому Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих від 22 липня 1963 року № 353 „Про затвердження Положення про районні і міські державні архіви з перемінним складом документальних матеріалів”. Однак, архівні довідки і копії документальних матеріалів, що видавали районні, міські архіви, як і раніше, підписувалися головою або заступником голови виконкому районної, міської Ради депутатів трудящих і скріплювалися гербовою печаткою виконкому районної, міської Ради депутатів трудящих.

? А рішення 1962 року „Про укрупнення сільських районів Української РСР” чим обернулось для архівів?

- Тим, що впродовж 1963-1964 рр. було ліквідовано вісім районів і, відповідно, вісім райархівів. Зокрема, Великоберезнянський, Воловецький, Виноградівський, Свалявський, Іршавський, Міжгірський, Рахівський та Ужгородський. Документи, які зберігалися в цих архівах, були передані до філії обласного архіву в м. Мукачеве та в районні архівні відділи, які залишалися. Втім, згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року „Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР” впродовж 1965-1966 років ліквідовані райони було відновлено і, одночасно, у складі районних виконавчих комітетів депутатів трудящих поновлено роботу державних районних архівів.

У 1992 році, коли було створено районні державні адміністрації, районні архіви реорганізовано в архівні відділи районних державних адміністрацій.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 26 липня 1988 року № 202 „Про вдосконалення управління архівною справою в республіці”, було ліквідовано архівні відділи облвиконкомів, а їх функції покладалися на державні архіви областей. З 1989 року Державний архів Закарпатської області підпорядковувався Головному архівному управлінню при Кабінеті Міністрів України. А у 1991 році архіву було передано будівлю та документи партійного архіву Закарпатського обкому Компартії України. Відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573/99 „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” Державний архів Закарпатської області підпорядковується Державному комітету архівів України. Само собою, його назва залежно від підпорядкування, функцій і завдань теж неодноразово змінювалася. Сучасна назва – Державний архів Закарпатської області.

? Реорганізаційні вправи можновладців щодо штучного регулювання повсякденної роботи архівів, особливо, коли в них свідомо внесений політичний підтекст, про що свідчать непоодинокі такі факти радянського періоду, дуже стримували розвиток архівної справи?

- Ще більш згубним було їх пряме втручання в архівний процес. Досить лише пригадати так звану „чистку” фондів партійного архіву у липні-жовтні 1990 року, проведеного за ініціативою Центрального Комітету КП України та його „спеціальних представників”, відряджених у Закарпатську область, які, використовуючи силу свого комуно-партійного тиску і певну підтримку місцевих партійних очільників, які вилучили сотні архівних справ, що призвело до знищення окремих історично цінних архівних масивів. Ця ганебна акція не була чиєюсь рядовою забаганкою. На фоні демократичних перемін, що набирали сили, за розпорядженням вищого керівництва компартії України у передчутті розвалу радянської держави, цілком свідомо і цілеспрямовано знищувались документи, які всебічно характеризували антинародну суть партійної системи та її місцевих виконавців усіх рангів, котра примусово втілювалась на території Закарпаття, починаючи з осені 1944 року. Зокрема, була знищена значна частина архівних документів, яка стосувалась процесу депортації у березні 1946 р. німецького населення краю, загальною кількістю 2760 чол., примусово виселеного за національною ознакою у Тюменську область „на вічне поселення”. Такої ж участі зазнали і документи про закарпатських селян, віднесених органами радянської влади з політичних мотивів до списків куркулів та одноосібників, які у 1946-1952 рр. під приводом несвоєчасної сплати підвищених для цієї категорії громадян податків та їх спротив до заходів по колективізації масово засуджувались на різні строки ув’язнення.

? Чи були люди, які намагалися запобігти цьому архівному погрому?

- Були. Зокрема, варто згадати колишнього першого заступника начальника обласного управління державної безпеки О.М. Корсуна, нині відомого дослідника історії краю повоєнного періоду, який на першій же інструктивній нараді у Закарпатському обкомі компартії у присутності „представників ЦК КПУ” та працівників обкому категорично відмовився від участі оперативних працівників свого Управління у знищенні архівних документів, попередивши інших учасників наради про неминучу їх відповідальність у разі причетності до цього ганебного акту, після чого покинув нараду. Його неординарний вчинок, хоча й не зупинив процес нищення документів, але суттєво вплинув на „азарт” учасників зібрання. Дещо пізніше з цього приводу закарпатський історик, доктор історичних наук, нині покійний Омелян Дмитрович Довганич, узагальнюючи вклад О.М. Корсуна у справи пошуку архівних документів про трагічні події у повоєнній історії нашого краю та причетності до них радянських каральних органів, у своїй останній книзі „Історія, як незагойна рана…” напише: „З його боку, без перебільшення, це був надзвичайно сміливий і ризикований громадянський вчинок, що за своєю суттю викликав не тільки подив, але й захоплення, набагато випереджаючи у часі незворотні зміни у поведінці більшості радянських людей, зокрема тих, хто знаходився на щаблях державної влади”.

І все ж, завдяки працівникам колишнього обласного партійного архіву та його директору Світлані Йосипівні Воробець, вдалося зберегти основні архівні фонди радянського періоду.

Видається, невипадковим було і збереження 17-ти оперативно-слідчих справ з відомчого архіву Управління МВС, які уникли знищення, будучи своєчасно переміщеними в інший фонд цього архіву, котрий не підлягав ліквідації. Йдеться про справи на втікачів з поселень Тюменської області до своїх рідних домівок у Закарпатті, які після їх повернення в область були засуджені до 20 років каторжних робіт. Серед цих справ значаться і матеріали на Фішер Марію Карлівну, котра наважилась на втечу у зимову пору 1947-го року з малолітніми дітьми, двоє з яких їй довелось нести на руках або везти на санчатах. Трагічна доля цієї жінки широко відома з книжкових публікацій у Німеччині, куди вона виїхала після звільнення з місць виселення. Інша мешканка Закарпаття — Гензел Людмила Францівна у вагітному стані теж втекла з Сибіру з трьома дітьми. І теж зазнала судового переслідування. Маю надію, що ці документи будуть передані до держархіву.

? Державний архів Закарпатської області, мабуть, є однією з найбільших скарбниць документальних пам`яток історії України?

- Це справді так. У його двох будівлях, у м. Ужгороді та м. Берегове, на стелажах протяжністю 25 тис. 252 погонних метрів зберігається 5 065 фондів, які містять 1 млн.375 тис. 742 одиниці зберігання документів національного архіву періоду кінця ХІV-початку ХХІ століть.

? Але ваша функція, наскільки я розумію, не зводиться лише до збереження всього цього багатства?

- Звісно. що ні. На сьогодні держархів тісно співпрацює з науковцями провідних обласних і центральних культурно-наукових і просвітницьких закладів України, держархів підтримує ділові зв’язки з архівними установами України, а також Словаччини, Угорщини, Чехії та Румунії. Поряд з цим, надає повсякденну допомогу науковим дослідникам області та сусідніх країн, педагогам і студентам. Серед фундаментальних науково-документальних видань, які в останні роки були підготовлені у співпраці з держархівом, найбільш помітними стали книги обласних редколегій „Реабілітовані історією” та Пошуково-видавничого агентства „Книги Пам’яті України”.

На теперішній час колектив архіву працює над підготовкою до друку інформаційно-довідкового виданя „Путівник по фондах Державного архіву Закарпатської області, т.1”, який буде висвітлювати склад і зміст документів, що зберігаються в держархіві періоду ХІV – 1944 рік.

Сьогодні розбудова обласного архіву триває. Тож маємо надію, що вже в найближчий період завершиться відповідна реконструкція додаткових приміщень для зберігання архівних документів по вулиці Капушанській в Ужгороді.

Популяризації діяльності архівній установі сприяє також його активна взаємодія із засобами масової інформації, які висвітлюють заходи, що регулярно проводяться архівом. Але вимоги державних органів та широкої громадськості щодо роботи архівів постійно зростають. Особливо, з прийняттям у квітні цього року низки законів України про подальшу декомунізацію суспільства. Серед них, ? Закону України „Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”. З цих мотивів, громадянам гарантується право на отримання об’єктивної інформації про історію нашої країни.

Насамкінець напередодні професійного свята архівістів області – 70-річчя утворення Державного архіву Закарпатської області щиросердно дякую всім працівникам архівних установ за їх копітку та вкрай потрібну справу, яку вони повсякденно виконують по збереженню пам’яток історії нашого краю, формуванню Національного архівного фонду України та забезпеченню запитів мешканців краю.

Розмовляв

Іван Сідун,

Новини Закарпаття

№№ 121-122 (4438-4439)від 21 жовтня 2015 року
Назад